Традиции "Дыхания" Украины-Малороссии. К.П. Бутейко

А "Воздух" (МАКОШИ) почитаешь за пустошь ... А нужен столь, что вздохнуть без него нельзя (Г. Сковорода)

Повертаємо рідний звичай (К.П. Бутейко)

Вступителная статья:

Рідній школі, - рідна мова 

Є одна рідна Мати і є одна рідна Мова. У русичей это была Грозная повелительница жизни и смерти Мать (Макоши) и рідна Мова на языке "Характерників" і "Кобзарів-лірників" всегда было "Дыхание". Приоритет расшифровки древнего языка "дыхания" принадлежит нашему земляку уроженцу с. Иваници-Качановки, Черниговской области, - К. П. Бутейко. 

НАРОДНАЯ КАРТИНА в связи с "Открытием" и "методом ВЛГД"  БУТЕЙКО. На примере народной картины, Константин Павлович показал связь духовной культуры с обменом веществ организма человека.

НАРОДНАЯ КАРТИНА - это такая же начальная грамота по "ДЫХАНИЮ", как современное пособие "Учись читать по картинам", только несколько видоизменная. Кто смотрит так на картину, тот стремится видеть прежде всего Дух, а не букву.

НАРОДНАЯ КАРТИНА - мова (язык) дихання "козаків-характерників" (М.Т.РИЛЬСЬКИЙ).

НАРОДНА КАРТИНА. Поряд з портретом на Україні існував ще один жанр світського живопису - народна картина, героєм якої був козак-бандурист. Вона стала найпопулярнішим сюжетом українського живопису ХУIII і першої половини ХIХ ст..

Зображення козака з бандурою було поширеним і в побуті козацької верхівки і серед простого народу. Його малювали на полотні, на стінах, віконницях, дверях, на скринях і вуликах. У панських маєтках, у заможних і бідняцьких хатах можна було побачити безжурного козака з бандурою.

Певний типаж і принципи композиційної побудови народної картини з зображенням козака-бандуриста склалися в живописі наприкінці ХУII ст. одне з давніх зображень, що правило за взірець для пізніших сюжетів, зберігається в Державному музеї українського образотворчого мистецтва в Києві. Саме тут найповніше розкривається образ козака-бандуриста.

Біля самотнього розлого Дуба сидить, підібравши ноги, козак і задумливо перебирає струни бандури. Поруч, прив'язаний до списа, чорний баский кінь з білою гривою - вірний друг козака, його бойовий товариш. Тут і зброя козака: біля дерева лежить рушниця, крива шабля підвішена на дереві.

Та іноді цього завзятого героя обсідають сумні думки, і тоді він співає:

 

Струни ж мої, струни, заграйте мені стиха,

ачей козак-сіромаха забуде свого лиха

 

Є іінші типи картин. Ось козак-бандурист красується в оксамитовому жупані, сап'янових чоботах та синіх шароварах. Кругла поголена голова з хвацько закрученим за вухо оселедцем, довгі вуса, чорні брови, карі очі, тонкій ніс, червоні губи, рум'яні щоки - перед нами ідеальний портрет молодця, яким він склався в народній уяві. Зміст сюжетів поясняють написи під картинами.

Виникнення картин пов'язують  з гайдамацьким рухом на Україні в середині ХУIII ст., очолюваним І. Гонтою, та М. Залізняком.  М. Костомаров, вказуючи, що польскі історики мали гайдамаків лише за розбійників. Відтоді і з'являється новий герой, який певно, мав конкретний прообраз. У судових справах другої половини ХУIII ст. згадується ватажок гайдамацького руху на прізвище Мамай.

Склався і певний тип цих картин, в яких на передньому плані зображений Мамай, позаду нього - гайдамаки, що карають панів, уніатських попів, орендарів.

Поряд з цим зображаються й суто побутові сцени: гайдамаки варять куліш, п'ють горілку тощо. Образ Мамая - уособлення СІРОМИ, звідки і походить СІРКО (козака-характерника за М.Т. РИЛЬСьКИМ).  Саме в той час у народі були поширені портрети героїв Коліївщини - І. Гонти та М. Залізняка, створені невідомими народними майстрами.

Народні картини, в яких знайшли вираз народні ідеали, народне естетичне світосприймання стали цінним набутком скарбниці українського мистецтва.

Украинская НАРОДНАЯ КАРТИНА богини Макоши (МАМА) в виде "Козака-Мамая"  де матір Макоші изображена в одной из форм или позе "Дыхания" в виде "боевого гопака", т.е. внутренней работе (Умного делания), что характерники и называли "боевым гопаком" (не путать с современным "боевым гопаком" т.е. спортивным фитнесом) который не имеет никакого отношения к традиции характерников.

Козак-Мамай (МАКОШИ, МАМА), - языческий символ Малоросии - символ "Дыхания" козакiв Характерникiв. Ответ на вопрос что означает Козак-Мамай находится в самом названии "Мамай". - т. е. «МАМА», отсюда и происходит термин "МАТРИАРХАТ".

МАМА - МАКОШИ (МАМАЙ) в переводе с «древне-Украинского языка Т. Шевченко», означает «Дыхание», - в смысле «подательници Дыхания, или как дающая и принимающая Дыхание».

МАМА-МАКОШИ (МАМАЙ), - это первый и последний «звук» которое произносит человек на этой земле. С этого «звука МАМА» (МАМАЙ) начинается и заканчивается жизнь на нашей земле. И поэтому как писал К.П. Бутейко, этот процесс «Умного делания», как основной  «Закон Жизни и Смерти» на Украине был записан в  «звичаях нашого народу», дивись вірш Т. Г. Шевченко «Розрита Могила».

И именно как это не странно, этому «звичаю» помогающему поддерживать или удерживать «Дыхание» на нормальном уровне с самого детства, как основе жизни и было посвящено всё творчество Т. Шевченко, основанного на традициях "козаків-характерників". Поэтому К. П. Бутейко расшифровав духовный, т.е. символический язык нашего «Кобзаря», завещал всем людям изучать «метод Бутейко» по «Кобзарю» Т. Г. Шевченко как одной из главных книг по "Дыханию" в традиции "козаків-характерників".

Обращаясь к нашей Матері «Макоші» (МАМАЙ), - в традиції Православ'я «Параскева П'ятниця», Т. Шевченко в «Розритій Могилі» пишет:

Світе тихий, краю милий,
Моя Україна!
За що тебе сплюндровано,
За що МАМО гинеш?
Чи ти рано до схід сонця
Богу не молилась?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?
«Молилася, турбувалась,
День і ніч не спала,
Малих діток доглядала,
Звичаю навчала.
Виростали мої квіти,
Мої добрі діти,
Панувала і я колись
На широкім світі, - ....

 

Этот «Звук МА» начинается и заканчивается в сердечном, т.е., - «пупочном центре ХАРА». В восточной традиции «ХАРА», -  «нижний Даньтянь». Откуда и происходит термин «Характерник», что означает «управляющий своим Дыханием». (по К.П. Бутейко)

На сегодня этот процесс управления дыханием в традиции «характерникив» хорошо показал и описал К.П. Бутейко. который изначально изучал это «дыхание» по книгам «козаків-характерників» в с. Иваница, Черниговской области где он и завещал основать «Мировой Центр Дыхания». Более правильно это место звучит так: «Мировой Центр Дыхания Иваница-Качановка».

К.П. Бутейко

  

Здесь уместно привести фрагмент Велесовой Книги рождение Макоши-Матушки (третий клубок, - А. Асов)

Род родил затем МАКОШЬ-Матушку - Мать богиню судьбы неминучую. Она нити прядёт, в клубок сматывает, не простые то нити -волшебные. Из тех нитей сплетается наша жизнь - от завязки-рожденья и до конца, до последней развязки и смерти. 

А богини НЕДОЛЯ и ДОЛЮШКА на тех нитях не глядя завязывают узелочки; на счастье, на горе ли - только МАКОШИ это ведомо. Даже боги перед ней преклоняются, как и все они подчиняются тем неведомым нитям МАКОШИ.

Для характерников строгое исполнение "Устава" было залогом спасения, обретения Царства Божия. А Царство Божие они понимали, как хорошо сказал А.В. Карташов, как вечное молитвенное предстояние перед Богом, во время благочестивейшей, благоговейной, прекрасной и беспрерывной церковной службы. Поэтому в нарушении обряда церковной службы они видели величайший грех, закрывавший нарушившим его путь к спасению.

С.А. Зеньковский "Русское старообрядчество" тома I, II. Москва 2006г.